Головна Статті Оголошення Герої
не вмирають!
Освіта Культура Он-лайн трансляції
нарад
Учасникам АТО та членам їх сімей Електронне
звернення

Корисні сайти

Офіційний сайт Снігурівської районної ради Офіційний сайт Снігурівської міської ради Офіційний сайт Миколаївської облдержадміністрації Президент України Верховна рада україни Вісті Снігурівщини Вісті Снігурівщини ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ 
ТА УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Снігурівська молодіжна колегія Снігурівська центральна районна бібліотека

Герої не вмирають!

Пам’ятаємо тих, хто боровся за Єдину Україну!


 Волонтирець Дмитро Миколайович

Волонтирець Дмитро Миколайович

Дата та місце нарождення: 11.02.1979 року.

Дата смерті: 25.11.2019

Звання: Молодший сержант

Все своє життя Дмитро Волонтирець (позивний “Волина”) пов`язав із військовою справою: служив за контрактом у миротворчих військах за кордоном, зокрема в Іраку. До “Азову” у складі батальйону “Донбас” пройшов Іловайський котел та Дебальцеве. В “Азові” ж ніс службу з 2015 року, мав звання молодшого сержанта та був одним із засновників напрямку аеророзвідки у полку. Останні роки займав посаду начальника секції розвідки першого батальйону полку. Окрім розвідки, Дмитро мав неабиякий хист до саперної справи – був одним із кращих саперів “Азову”. У 2019-му, за успіхи під час несення служби на Світлодарській дузі, зокрема за виконання успішної операції з просування вперед, Дмитро був нагороджений почесною відзнакою “За звитягу та вірність” та нагрудним знаком “За доблесну службу”. Указом Президента України від 21 серпня 2019 року №614/2019, за особистий вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, виявлену під час бойових дій, зразкове виконання службових обов’язків та високий професіоналізм, був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Останні дні перед непоправним він передавав свої знання побратимам – проводив курси з саперної справи на полігоні полку.

Волина був істинним патріотом своєї держави, любив свій підрозділ і був тут справжньою душею компанії. “Я сподіваюся, що колись вся армія стане такою, як наш полк, тоді нам не страшний будь-який противник”, – говорив Волина в інтерв‘ю з передової пів року тому. “Нашу справу не закінчено, і якщо її отак кинути на півдорозі – навіщо тоді треба було все це починати?” – вважав азовець.

Помер Дмитро на 41-му році життя в лікарні внаслідок інсульту.

У нього залишилися дружина, син та молодший брат Микола.

Похований 27.11.2019 року в м.Конотоп, Сумської області.


 Гуменюк Олександр Миколайович

Дата та місце нарождення: 18.12.1971 року на Хмельниччині.

Дата смерті: 20.09.2019

Після закінчення Сімферопільського вищого військового будівельного училища Олександр Миколайович продовжив свою службу у м. Котовську, в ракетних військах, потім у Херсонській частині на аеродромно – технічному обслуговуванні. Далі брав участь у воєнних подіях Югославії, Албанії, Ліберії.

У 2014 році з міста Херсона був мобілізований на службу в ЗСУ в м. Кривий Ріг на посаду командира 8 механізованої роти 3 танкового батальйону. У цьому ж році брав участь у визволенні Дебальцево. Керував опорним пунктом «Бджола», який був названий в честь його позивного. Олександр Миколайович у зоні АТО перебував на посаді командира 1 штурмової роти, 40 окремого батальйону. Навчав розмінюванню своїх підлеглих. Під час обстрілів ворожими градами вивів з оточення, з малими втратами свою роту.

За заслуги перед Батьківщиною Гуменюка Олександра Миколайовича було нагороджено від організації ООН медаллю «За забезпечення миру», орденом «За мужність», та медаллю « За службу Батьківщині».

Помер на 49-му році життя в лікарні після хвороби.

Без батька осиротіло двоє синів: 17 річний Данило та чотирирічний Миколка.


 Хохлов Олександр Володимирович

Дата та місце нарождення: 4.03.1979 р.н. с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

Дата загибелі: 28 квітня 2018 року.

Звання: Молодший сержант.

Посада: командир бойової машини.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівського району Миколаївської області.

 

 

 


 Таракан Анатолій Анатолійович

Дата та місце народження: 29.03.1945 р.н. с. Новопетрвка Снігурівського району Миколаївської області.

Дата смерті: 15 січня 2018 р.

Звання: молодший сержант.

Посада: старший механік-водій гранатометник.

Підрозділ: А 0536.

Місце поховання: с. Новопетрівка Снігурівського району Миколаївської області.

 

 

 


Сакович Юрій Віталійович

 

Дата та місце народження: 06 травня 1967 р., с.Новософіївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 17 грудня 2017р.

Звання: головний старшина 2-ї роти охорони батальйону охорони 55-ї ОАБр (раніше — 39-й ОМПБ «Дніпро-2»).

Дата та місце поховання: 21 грудня 2017 року, с.Новософіївка, Снігурівського району.

 

 

 

 

 

 


Ніколаєв Сергій Анатолійович

 

Дата та місце народження: 22 листопада 1972 р., с.Трудолюбівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 13 листопада 2017р, помер від інсульту.

Звання: Сержант, служив за мобілізацією. З 2016-го продовжив службу за контрактом.

Підрозділ: 406-та окрема артилерійська бригада.

 

Дата та місце поховання: 15.11.2017р. в с.Трудолюбівка, Снігурівского району.

 

 

 

 


Кореновський Сергій Васильович

Дата та місце народження: 29 червня 1979 р., м.Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата смерті: 3 листопада 2017р.

Звання: Солдат.

Посада: Гранатометник.

Підрозділ: Десантно-штурмовий батальон 79 ОДШБ.

 

Дата та місце поховання: 06.11.2017р. в с.Василівка, Снігурівского району.

 

 

 


Попов Олександр Анатолійович

 Загинув під час бойових дій 

Дата та місце народження: 14 липня 1977 р., с. Кобзарці, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 27 червня 2017 р., с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Старшина.

Підрозділ: 28-а окрема механізована бригада.

На військовій службі — з 2002 року, з 2004 служив за контрактом у 28-ій окремій механізованій бригаді, в/ч А0666, смт Чорноморське, Одеська область. У 2004—2005 роках проходив службу в Іраку у складі 81-ї тактичної групи української миротворчої місії.

Старшина, головний сержант 1-ї механізованої роти 28 ОМБр.

З початком російської збройної агресії проти України з 2014 року виконував завдання на території проведення антитерористичної операції, пройшов бої у прикордонній зоні, — Маринівка, Степанівка, Савур-могила. Був поранений, після лікування в госпіталі ніс службу за місцем постійної дислокації, у той час співпрацював з волонтерами, допомагав родинам загиблих бойових товаришів. По тому повернувся в зону АТО. Співпрацював з одеським інтернет-виданням «Думська», — якийсь час у 2014 році був позаштатним воєнкором. Також співпрацював з ГО «Україна — це ми» і «Рада громадської безпеки» (м. Одеса), волонтери передавали через Олександра автомобілі в АТО.

Загалом пройшов три ротації у зоні бойових дій на Сході України.

Обставини загибелі: Загинув 27 червня 2017 р. під час несення служби на ВОП в районі с. Миколаївка, Волноваський район, Донецька область.

Сімейний стан: Залишилась дружина та троє дітей.

Місце поховання: м. Миколаїв, міське кладовище Мішково-Погорілове, Алея Слави.

Указом Президента України № 189/2018 від 27 червня 2018 року, “за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Медаль «15 років Збройним Силам України».

Нагрудний знак «Ветеран війни».

Медаль «За службу в Іраку» багатонаціональної дивізії «Центр-Південь» (Польща).

Нагрудний знак 81-ї тактичної групи «Ірак—Васіт—2005».

 


Стовбовенко Олег Олександрович

Дата та місце нарождення: 06.08.1993р., с.Бурханівка, Снігурівського району

Дата смерті: 17.06.2017р. від серцевого нападу під час несення служби в м.Костянтинівка Донецької області.

Звання: Рядовий, водій взводу матеріально-технічного забезпечення

Підрозділ: 201-й зенітний ракетний полк

У травні 2015 призваний на строкову службу, по закінченні якої підписав контракт. Відряджений в зону АТО до в/ч А0641, 90 ОАеМБ 81 ОАеМБр у м. Костянтинівка, на посаду водія взводу МТЗ. Залишились батьки і двоє братів.

 

 

 

 


 Гринюк Олександр Григорович

Дата та місце нарождення: 17.02.1976 с.Куйбишеве (Калинівка), Снігурівського району

Дата смерті: 03.06.2017

Звання: Солдат

 

 

 

 

 

 

 


Поляк Анатолій Віталійович

Дата та місце нарождення: 06.08.1983р., с.Тамарине, Снігурівського району

Дата смерті: 04.05.2017р.

Звання: Молодший сержант, старший розвідник 79 окремої десантно-штурмової бригади

Підрозділ: 79-а окрема десантно-штурмова бригада

 

 

 

 

 

 


Коновалюк Олександр Васильович

Дата та місце нарождення: 02.12.1961р., с.Горохівське, Снігурівського району

Дата смерті: 31.12.2016р.

Звання: прапорщик.

Підрозділ: в/ч №А2611

 

 

 

 

 

 


Волокітін Олексій Григорович

Дата та місце нарождення: 10.12.1980р., с.Знам’янка, Снігурівського району

Дата смерті: 27.05.2016р.

Звання: солдат.

Підрозділ: в/ч №А1890

 

 

 

 

 

 

 


Лісанець Олексій Олексійович

Дата та місце нарождення: 24.08.1977р., м.Донецьк. Проживав у с. Горохівське Снігурівський район Миколаївська область.

Дата смерті: 20.01.2016р.

Звання: молодший сержант.

Підрозділ: Нацгвардія, в/ч №3017

 

 

 

 

 

 

 


Сосицький Володимир Миколайович

Дата та місце нарождення: 30.12.1957р., с.Верблев, Луцького району, Волинської області.

Дата смерті: 17.01.2016p., Помер в лікарні в м.Одеса внаслідок хвороби серця.

Звання: сержант.

Похований у с. Першотравневе. Залишилися мати й дружина

 

 

 

 

 

 

 


Мацишин Павло Богданович

 Загинув під час виконання бойового завдання 

Дата та місце нарождення: 28.06.1983 p., с.Радгоспне, Снігурівського району.

Дата загибелі: 6 вересня 2015 року

Звання: Солдат.

Посада: гранатометник

Підрозділ: 93 окрема механізована бригада

 

Місце поховання: с. Червона Долина, Снігурівський район, Миколаївська область.

 

 


Завалко Олександр Іванович

 Загинув під час бойових дій 

Дата та місце народження: 29 серпня 1969 р., с. Чорнобаївка, Білозерський район, Херсонська область.

Дата та місце загибелі: 21 травня 2015 р., с. Ленінське, Амвросіївський район, Донецька область.

Звання: Старший сержант.

Посада: Командир відділення

Підрозділ: 17-й окремий мотопіхотний батальйон (57-а окрема мотопіхотна бригада).

Обставини загибелі: Загинув 21 травня 2015 р. близько 21:00 поблизу с. Ленінське Донецької області у результаті мінометного обстрілу.

Сімейний стан: Залишились батьки та донька.

Місце поховання: с. Чорнобаївка, Білозерський район, Херсонська область.

Указом Президента України № 132/2016 від 8 квітня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

 


Марквас Ігор Йосипович

 Загинув під час бойових дій 

Дата та місце нарождення: 17 жовтня 1967р., с.Новомиколаївка, Жовтневий район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 12 лютого 2015р в с.Логвинове (біля м.Дебальцеве).

Звання: Старший лейтенант

Посада:

Підрозділ:13-й окремий мотопіхотний батальйон (1-а окрема танкова бригада), командир взводу 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України.

У 2002-2013 роках проходив службу на посаді стрільця стрілецької команди станції Снігурівка, з 2013 року – стрільць стрілецької команди станції Миколаїв (1 група) Херсонського загону відомчої воєнізованої охорони Служби воєнізованої охорони Регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця».

У серпні 2014 року мобілізований до 79-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З осені 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

12 лютого 2015 року старший лейтенант Марквас загинув під час танкового обстрілу в районі села Логвинове Артемівського (нині – Бахмутського) району Донецької області в ході проведення операції по розблокуванню траси Бахмут — Дебальцеве.

12 лютого 2015-го бійці батальйону зайшли в село Логвинове — розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ для проведення «зачистки» територій від залишків незаконних збройних формувань та виявили в лісосмузі танки противника. Внаслідок штурму в село по центру вдалося увійти лише 2 ротам 30-ї бригади, бійці якої взялися встановлювати контроль над Логвиновим, зазнаючи втрат. Контроль над Логвиновим встановити не вдалося — дії військовиків були скуті ударами ворожої артилерії, підрозділ десантників 79-ї бригади (мав синхронно увійти в село з флангу) потрапив під танковий обстріл; загін же 24-ї бригади взагалі не дістався Логвинового.

 

Указом Президента України № 76/2016 від 1 березня 2016 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.

 


Шуліков Сергій Вікторович

 Загинув під час бойових дій 

Дата та місце народження: 11 травня 1983 р., с. Садове, Снігурівський р-н, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 28 липня 2014 р., в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області.

Звання: Капітан.

Посада: Заступник командира роти, інструктор з парашютно-десантної підготовки.

Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада.

З 2000 року в Збройних Силах України. У 2004 році закінчив Аеромобільний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (нині – Військова академія). З 2004 року служив в 95-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

Обставини загибелі: Загинув 28 липня 2014 р. в с. Дібровка, Шахтарського району, Донецької області від кулі снайпера.

Сімейний стан: Залишились вагітна дружина та двоє дітей — донька 2002 р.н. і син 2012 р.н.

 

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року, “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі”, нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Місце поховання: м. Житомир, Смолянське кладовище.

 


Беленець Андрій Анатолійович

 Загинув під час бойових дій 

Дата та місце народження: 18 листопада 1968 р., с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 25 липня 2014 р., с. Піски, Ясинуватський район, Донецька область.

Підрозділ: Добровольчий Український Корпус “Правий сектор”.

Був кандидатом у майстри спорту з самбо і дзюдо. Строкову службу проходив у внутрішніх військах у Салікамську. За мужність та сміливість був представлений до державної винагороди за зразкове блискавичне виконання бойової спецоперації.
У 1992 році одружився 25 липня. Ця дата стала для нього роковою.

Андрій Анатолійович ніколи не залишався байдужим до долі свого народу і долі країни. І тоді, у березні 2014 року, коли почалась російсько-українська війна, він пішов до військомату, щоб піти обороняти від окупантів рідну землю, але отримав відмову за віком.

5 травня 2014 року він був зарахованим у Кіровоградську навчальну частину, а вже потім у добровольчий загін міста Дніпропетровська у ДУК до ” Правого сектору”.

Попри вік Андрій Анатолійович, був підтягнутим та здоровим. Він був надійним бійцем і справжнім побратимом. На нього завжди можна було покластися, був дуже відповідальним. На жаль 25 липня 2014 року, під час жахливого 40 годинного бою, який тривав біля села Піски, Ясенуватського р-ну, Донецької області Андрія оточили ворожі окупанти і щоб не потрапити в полон до ворогів відважний воїн загинув у результатів розриву власної гранати разом з чотирма терористами.

Сімейний стан: Залишилась дружина, троє синів (1993, 1999 і 2006 р.н.) та онук.

Місце поховання: с. Новокиївка, Снігурівський район, Миколаївська область.

 


Платонов Сергій Сергійович

 Загинув під час бойових дій 

Дата та місце нарождення: 6 лютого 1989 р., м. Снігурівка, Миколаївська область.

Дата та місце загибелі: 11 липня 2014 р., с. Зеленопілля, Луганська область.

Звання:Старший солдат.

Посада:

Підрозділ: 79-а окрема аеромобільна бригада.

У 2003 році закінчив 9 класів загальноосвітньої школи №1 міста Снігурівка, потім – професійно-технічне училище №34 (нині – Снігурівський професійний ліцей) міста Снігурівка.

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України.

Працював слюсарем на птахофабриці Товариства з обмеженою відповідальністю «Ареал-Снігурівка» (місто Снігурівка).

Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 79-ій окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0224, місто Миколаїв).

З весни 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

11 липня 2014 року в районі села Зеленопілля Свердловського (з 2016 року – Довжанського) району Луганської області біля 4:30 годин ранку російсько-терористичні угрупування обстріляли з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» базовий табір українських військових. Унаслідок обстрілу загинуло 7 військовослужбовців Державної прикордонної служби України та 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них і старший солдат Платонов.

Страшний ранок 11 липня 2014 року назавжди вписано кривавими літерами в історію російсько-української війни на Донбасі. В цей трагічний день під раптовим нальотом російських «Градів» опинилися підрозділи 24-ї механізованої бригади, 79-ї аеромобільної бригади та Прикордонної служби.

О 04:00 в табір прийшла збірна група 79-ї аеромобільної бригади, яка прямувала на КППП «Ізваріно». За день до цього вже підтягнулася частина групи, яка залишилася ночувати. Командир 1-го батальйону Сергій Куз (позивний «Агат») відзначав: «Прорив по зазначеному вузькому коридору на півдні Луганської області з небезпечними флангами був великим ризиком. З нами була 72-а і 17-а танкова бригада, мостоскладальники, більше 50 одиниць техніки. Коли ми прибули на місце в районі Зеленопілля, там вже була 24-та бригада».

Буквально через півгодини після прибуття колони по табору був нанесений вогневий удар реактивними системами «Град». Ті, хто бачив напрямок польоту снарядів, стверджують, що чітко бачили прильоти з південно-західного напрямку – території Російської Федерації. Потім на основі відкритих джерел з’ясувалось, що росіяни вивели 14 установок «Град» на «нуль» в районі села Клуникове і, відстрілявшись з прикордонної території, вийшли.

Слідом по табору відпрацювали «Гради» з іншого напрямку – з занятих бойовиками Ровеньків. Ще з одного напряму «працювала», принаймні, одна батарея 120-мм мінометів, додаючи хаосу в загальну картину. Весь обстріл тривав близько 30 хвилин, ще близько годину після цього рвався боєкомплект.

Через кілька годин після обстрілу, колонна наших військовослужбовців була знову обстріляна прицільним артилерійським вогнем російських найманців. Колонна повернулася назад і тільки з другого разу змогла добратися до позицій батальйону 79-ї бригади поблизу Д`якове. Звідси найтяжче поранених забирали вертольоти, а решту – відвозили автомобільним транспортом в напрямку Амвросіївки.

Указом президента України № 708/2014 від 8 вересня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм,
виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Місце поховання: м. Снігурівка.


Воїни світла Миколаївщини


 

Не загинув, я просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою.

 

Там високо в горі, на блакитнім плацу,
Командири шикують нас в сотні,
Ми такі ж, як були, тільки плечі в пуху,
Це від крил, що тріпочуть на сонці.

 

Ми усі тут, гуртом, у єдиній сім’ї,
З нами Бог, а кого нам ще треба!
Не сумуйте за нами, тепер на віки,
Ми боронимо Неньку з-під неба!

 

Наша кара для ворога буде страшна,
І живі з них позаздрять вже мертвим,
Не насмілиться більше московська орда,
Колобродити чоботом стертим!

 

Не загинув, я просто заснув,
Відпочину – і знову до бою!
Чуєш, вітер зненацька подув?
Це брати мене кличуть з собою…

 

 

Мамо, не плач… Я повернуся весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанку в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

 

Голубко, не плач… Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

 

Мені колискову ангел співає,
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває,
Душа за тобою, рідненька, щемить.

 

Мамочко, вибач за чорну хустину,
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну –
Вона, як і ти, була в мене одна…

 

Вічна пам’ять та слава Героям!





Безоплатна правова допомога