Головна Статті Оголошення Герої
не вмирають!
Освіта Культура Он-лайн трансляції
нарад
Учасникам АТО та членам їх сімей Воєнний стан
Що потрібно знати?

Корисні сайти

Офіційний сайт Снігурівської районної ради Офіційний сайт Снігурівської міської ради Офіційний сайт Миколаївської облдержадміністрації Президент України Верховна рада україни Вісті Снігурівщини Вісті Снігурівщини ДЕРЖАВНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ 
ТА УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ Снігурівська молодіжна колегія Снігурівська центральна районна бібліотека

До 30-ти річчя виведення радянських військ з Афганістану

Солдати великої місії

Так називається Книга Пам’яті, яку напередодні 30-ї річниці виводу радянських військ з Афганістану підготувала районна організація Української спілки воїнів Афганістану (УСВА). Присвячена вона нашим землякам, які пройшли тернистими дорогами різних воєн та військових конфліктів.

Так сталося, що на кожне покоління наших громадян випадала війна. В другій світовій довелося захищати країну від фашистської чуми. У повоєнні роки багатьом снігурівчанам довелося виконувати бойові завдання у локальних війнах та воєнних конфліктах у 26 країнах світу.

Сьогодні, озираючись назад, згадуємо тих, чиє життя обірвалося далеко від Батьківщини, і хто виконував не за страх, а за совість військову присягу.

Коротко про автора. Анатолій Володимирович Заєць – фаховий журналіст, закінчив Київський держуніверситет. Все своє життя пропрацював у періодичній пресі. Капітан запасу, член Національної спілки журналістів України, переможець творчих конкурсів «Золоте перо», «Журналіст року», лауреат обласної журналістської премії імені А.Самойленка. За багаторічну і плідну працю у пресі має найвищу відзнаку НСЖУ – золоту медаль. Член правління райорганізації УСВА.

 

Шановні земляки воїни-інтернаціоналісти!

Війна в Афганістані, інші зарубіжні конфлікти назавжди закарбувалися в народній пам’яті. Яка б влада не була у державного керма, якби політики сьогодення по-своєму не оцінювали події тієї давнини, важливо одне: шанобливе ставлення до тих, хто виконав свій обов’язок перед Батьківщиною. Ми в неоплатному боргу перед поколінням, обпаленого полум’ям збройних конфліктів, яке було і є активним учасником розбудови нашої Української держави. Всі вони – Герої, продемонстрували вірність присязі та мужність. Воїни-інтернаціоналісти завжди були зі своїм народом, відстоюють наші спільні завоювання, беруть активну участь у збереженні незалежності й цілісності своєї Батьківщини. Ці люди, не дивлячись на свій поважний вік та стан здоров’я, зі зброєю в руках беруть безпосередню участь у захисті східних рубежів держави, ведуть значну роботу по героїко-патріотичному вихованню підростаючого покоління.

Районна влада, депутатський корпус постійно займаються всім спектром питань соціального захисту ветеранів війни, реалізують ряд довгострокових програм життєзабезпечення воїнів-інтернаціоналістів. Визнанням внеску захисників у розбудову українського суспільства став Указ Президента України від 11 лютого 2004 року, за яким 15 лютого – день виведення військ з Афганістану – визнано Днем вшанування учасників бойових дій на території інших держав.

Воїни-інтернаціоналісти назавжди залишаться в нашій пам’яті солдатами великої місії, які сповна виконали свій обов’язок перед Батьківщиною.

Пам’ятаймо минуле заради майбутнього.

 

Голова районної
державної адміністрації
І.БОЙКО
Голова
районної ради
Т.МЕЗІНА

 

Свята Церква підносить особливу молитву до Бога за тих людей, які відділи своє життя, виконуючи свій військовий обов’язок. Воїни, що не повернулися з страшної Афганської війни, або померли уже в мирний час назавжди залишаться у нашій молитовній пам’яті.

Війна – це зажди скорбота. Один із святих сказав, що вона є найтяжчим гріхом у світі. Адже людина дивиться на іншу людину крізь приціл зброї. Виправдати загибель бодай одного солдата неможливо. Горе рідних та близьких, друзів загиблих абсолютне і безмежне. Саме тому в наших храмах ми просимо Господа дарувати мир, особливо нашій Вітчизни, коли на Сході країни відбувається війська ескалація, яка створює загрозу територіальної цілісності й суверенітету України.

«Немає більше тої любові, якщо хто покладе душу свою за друзів своїх» – написано у святому Євангелії. Нам і наступним поколінням потрібно пам’ятати про тих хто до кінця виконав свій християнський і солдатський обов’язок пере Богом і Вітчизною.

 

Настоятель Храму

Миколи Зимового

Отець ВОЛОДИМИР

 

Війна в Афганістані за офіційними радянськими даними тривала до виводу основної маси радянських військ 15 лютого 1989 року. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення країни. Радянські втрати, за офіційними даними СРСР, становили близько 15 тисяч військовослужбовців.

Політичне становище на початок війни

Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним положенням країни, рельєфом місцевості (80 % території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен. Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військових в Афганістані була звичною для азійської країни.

1950-70-ті

Король Захір-Шах, який знаходився з СРСР у дружніх стосунках, наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.

На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Ґульбуддін Хекматіар, Ахмад Шах Масуд, Бургануддін Раббані. Всі вони дійшли до висновку, що в умовах наявного режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований апарат посадовців був категорично проти будь-яких, навіть косметичних змін у державному врядуванні.

На кінець 1970-х років в Афганістані існувало кілька політичних угрупувань — комуністів та ісламістів.

Комуністичні заколоти 1978—1979

У квітні 1978 році комуністам НДПА, завдяки допомозі радянських спецслужб, вдалося здійснити антидержавний «революційний» збройний заколот на кшалт «жовтневої революції» 1917, який в прокомуністичній історіографії отримав назву «Саурська революція». Президент генерал Мухаммед Дауд Хан був скинутий і вбитий. До владий прийшов Нур Мухаммед Таракі, лідер фракції «Хальк» і одночасно Генеральний секретар ЦК НДПА. Він став головою Революційної ради і прем’єр-міністром Афганістану.

Потуги комуністів до радикальних суспільних перетворень зіткнулась із запеклим опором афганського селянства, що не бажало коритися кабульським «реформаторам». Особливе невдоволення викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими заходами комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об’єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму. Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об’єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.

У вересні 1979 Нур Мухаммед Таракі побував з офіційним дружнім візитом в СРСР. Про розставанні в аеропорту Москви він розцілувався з Леонідом Брежнєвим, що тоді було знаком вищої довіри, дружби та взаємопорозуміння. Але за час відсутності Таракі у Кабулі там дозрів новий заколот, на чолі якого стояв молодий та честолюбний ще більш «лівий» член ЦК НДПА Хафізулла Амін, теж член фракції «хальк», один з військових керівників заколоту проти генерала Дауда. При поверненні в Кабул Таракі був заарештований і за наказом Аміна вбитий. Під соціалістичними гаслами Амін за допомогою репресій взяв курс на встановлення власної диктатури.

Радянське вторгнення (1979—89)

Хоча Хафізула Амін був ще більш лівим та прорадянським, але його лівацький курс порушував стабільність та контрольованість процесів в країні. В різних районах країни спалахнули локальні антиурядові повстання. У цих умовах Амін кілька раз офіційно просив СРСР надіслати в Афганістан радянські війська для підтримки його режиму. Керівництво КПРС не поспішало задовольнити його прохання, вони вважали заколот Аміна «контрреволюцією». Кремлівських старців на чолі з Брежнєвим також сильно дратувало те, що Амін скинув Тараки не порадившись з ними і не отримавши на це їх дозволу. В грудні 1979 голова КДБ і член Політбюро Ю. В. Андропов надіслав Л.Брежнєву листа, в якому запропонував ввести радянські війська в Афганістан, а Аміна ліквідувати та замінити на більш лояльного Бабрака Кармаля. 12 грудня 1979 года «комісія» Політбюро ЦК КПРС у складі Ю. В. Андропова, Д. Ф. Устинова, А. А. Громико та Б. Пономарьова натиснула на Брежнєва і той підписав наказ ввести радянські війська.

«Трійка» радянських керівників, до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов в умовах надсекретності, наказала начальникові Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальникові політуправління армії Єпішеву, начальнику Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступникові начальника Генштабу Ахромеєву — підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію «Ш», яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.

10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати готуватися до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п’яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазійському округах мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська й техніка підтягнулися до кордону. Рішення ввести радянські війська в Афганістан ухвалили на підмосковній дачі Брежнєва Суслов, Андропов, Устинов, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом Політбюро. На той час Брежнєву минуло 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громикову — 70.

Початок війни — «обмежений контингент»

Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала винятково Обмеженим контингентом радянських військ (рос. ОКСВ), опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгорялася в Афганістані, і стало її активним учасником та головним збудником.

У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або «душмани») — з іншого. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Моджахедам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряд європейських країн-членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.

25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямах: КушкаШиндандКандагар, ТермезКундузКабул, ХорогФайзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.

До складу радянського контингенту входили: управління 40ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення й деякі інші частини й установи.

Афганська війна йшла з 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 3340 днів.

Етапи

Перебування радянських військ в Афганістані і їхня бойова діяльність умовно розділяються на чотири етапи.

  • 1й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р.Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об’єктів.
  • 2й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р.Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з’єднаннями й частинами. Робота з реорганізації і зміцнення збройних сил ДРА.
  • 3й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р.Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів ізза кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків у СРСР.
  • 4й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р.Участь радянських військ у проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.

Політичне врегулювання

28 липня 1986 року Горбачов у промові під час перебування у Владивостоці оголосив про рішення радянського керівництва: починаючи з 15 жовтня і до кінця 1986 року з Афганістану вивести 6 полків — один танковий, два мотострілецьких і три зенітних з їх штатною технікою і озброєнням. Повертатися ці частини мали в райони їх постійної дислокації в СРСР.

14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент в 9місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.

Відповідно до угод виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40ї армії керував останній командувач контингентом генераллейтенант Громов.

Втрати

За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.

За оцінками незалежних дослідників втрати радянської армії склали до 140 тисяч убитими та до 350 тисяч пораненими.

За національним складом втрати склали: росіян — 6 888 ос., українців — 2 378 ос., узбеки — 1 066 ос., білорусів — 723 ос., татари — 442 ос., казахи — 362 ос., туркмени — 263 ос., таджики — 236 ос., азербайджанці — 195 ос., молдовани — 195 ос., чуваші — 125 ос., киргизи — 102 ос., народності Дагестану — 101 ос., башкири — 98 ос., вірмени — 95 ос., грузини — 81 ос., мордва — 66 ос., литовці — 57 ос., марійці — 49 ос., чеченці — 35 ос., осетини — 30 ос., кабардинці — 25 ос., латиші — 23 ос., калмики — 22 ос., удмурти — 22 ос., комі — 16 ос., естонці — 15 ос., інгуші — 12 ос., балкарці — 9 ос., євреї — 7 ос., карели — 6 ос., каракалпаки — 5 ос., тувинці — 4 ос.[8]

За віком втрати склали:

  • до 20 років — 8 655 ос. (у тому числі — 2 офіцера);
  • 20-25 років — 3 557 ос. (842 офіцери);
  • 25-30 років — 878 ос. (640 офіцерів);
  • 30-40 років — 573 ос. (396 офіцерів);
  • понад 40 років — 170 ос. (99 офіцерів)

За військовими званнями втрати склали:

  • офіцерів — 1 979 ос.
  • прапорщиків — 691 ос.
  • сержантів — 3 166 ос.
  • солдат — 7 879 ос.
  • робітників та службовців Радянської армії — 118 ос.[8]

Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн чоловік.

Участь українців

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон.

Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.




Чи підтримуєте Ви вступ України до НАТО?


Військова служба за контрактом у Збройних Силах України