Головна Статті Оголошення Герої
не вмирають!
Освіта Культура Он-лайн трансляції
нарад
Учасникам АТО та членам їх сімей Aa Aa Aa
K   K   K  

До дня сторіччя від проголошення Української Народної Республіки

Українська Народна Республіка – перша суверенна держава XX ст., її внутрішня і зовнішня політика

7 (10) листопада 1917 р. Центральна Рада виступила зі своїм III Універсалом, яким проголошувалося створення Української Народної Республіки (УНР) у федеративному союзі з Росією. До складу УНР увійшли дев’ять українських губерній, включаючи Донбас, Харківщину, Південь, у т.ч. Таврію (без Криму).

Проголошення УНР стало видатною подією в житті українського народу. Вперше після Гетьманщини XVII-XVI11 ст. було відновлено українську державність. Це був знаковий етап у розвитку Української національно-демократичної революції. Але новостворену Українську державу чекали тяжкі випробування.

Рис. 6.4 Українська революція 1917-1921 pp.

Оголосивши 7 листопада 1917 р. днем утворення УНР, Центральна Рада в III Універсалі обнародувала основні принципи своєї політики: декларувала програму соціально-економічних і політичних реформ, розподіл землі, запровадження 8-годинного робочого дня, встановлення державного контролю над виробництвом, розширення місцевого самоврядування, обіцяла забезпечити свободу слова, друку, сумління, зборів, спілок, страйків, недоторканості особи й житла. Скасовувалася також смертна кара. Важливе місце в III Універсалі було відведено правам національних меншин в Україні. На 27 грудня призначалися вибори до Українських Установчих зборів.

Таким чином, НІ Універсал проголосив програму перебудови суспільства в Україні на демократичних засадах. Проте з погляду сьогодення текст Універсалу і дії уряду УНР не можуть не викликати критичних зауважень. Центральна Рада не виявила послідовності і рішучості в реалізації своєї програми. – Навіть 111 Універсал дався Центральній Раді не просто. До цього акту її підштовхнули зовнішні чинники – події у Петрограді та захоплення влади більшовиками. Не вірячи в можливість їх остаточної перемоги, Центральна Рада зробила ставку на федеративну Росію. У листопаді в газеті ” Народна воля” М. Грушевський писав: “Федеративна Росія для нас цінна і потрібна, і ми мусимо її порятувати всіма силами”. Далі ми побачимо, як багато енергії і часу Центральна Рада витратила для того, щоб витворити демократичну, федеративну Росію. Але її спроби виявилися марними.

Нова держава народжувалася у тяжких, навіть трагічних обставинах. Після революції більшовики все більше завойовували популярність в Україні. У цьому їм сприяла нерішучість Центральної Ради, зокрема, в аграрному питанні. Вже з середини жовтня 1917 р. розпочалися на селі погроми. Хаос і анархія значно посилилися після скасування в ПІ Універсалі права приватної власності на землю. Селяни хибно зрозуміли перехід землі до рук народу. В першу чергу громили спиртозаводи, палили цукроварні. Продовжувалася деморалізація й розклад війська.

Ситуація ставала некерованою. Відносини між ленінським урядом у Петрограді і урядом УН Р досягли критичної точки.

Центральна Рада не визнавала РНК. 4 грудня в Києві було отримано “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради”, складений В.Леніним і Л.Троцьким. У документі було підтверджено право українського народу на самовизначення аж до повного відокремлення. Водночас Центральну Раду звинувачували у зраді революції. Маніфест висунув перед Центральною Радою ряд вимог. У відповідь Генеральний секретаріат надіслав ноту за підписами В. Винниченка і С. Петлюри. Нота звинувачувала РНК у замаху на право самовизначення. Стверджувалося, що на території Народних Комісарів панує анархія, політичний і господарський хаос, грубе свавілля і що Генеральний секретаріат не хоче повторювати цей сумний досвід в Україні. Було відхилено вимогу не пропускати каледінців на Дон. Генеральний секретаріат запропонував РНК відкликати більшовицькі полки з України.

Обмін такими нотами означав початок війни.

Центральна Рада вважала, що більшовицький ультиматум – це втручання в справи суверенної держави. Натомість більшовики виходили зовсім з іншого, прикриваючись, з їхньої точки зору, інтересами “світової революції”. Більшовиків підтримали російські та й українські робітники, а врешті-решт і значна частина селян, котрі вимагали землі. Центральна Рада ідеалізувала національне, але нехтувала соціальним питанням.

4 грудня 1917 р. в день отримання ультиматуму в Києві зібрався 1 Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. З’їзд було скликано з ініціативи більшовиків, щоб розігнати Центральну Раду. Більшовики намагалися забезпечити на з’їзді перевагу робітничих і солдатських Рад, де вони мали більшість. Але Українська селянська спілка організувала масовий приїзд на з’їзд селянських представників, яким також були видані мандати делегатів. Внаслідок цього прихильники Центральної Ради мали на з’їзді переважну більшість. Більшовиків підтримували лише близько 150 делегатів з 2500. Керівництво з’їздом опинилося в руках есерів, на пропозицію яких головою з’їзду було обрано М. Грушевського. З’їзд висловив повну довіру Центральній Раді.

Тоді більшовицькі делегати в кількості 125 осіб виїхали до Харкова. До них приєдналися кілька лівих українських есерів і соціал-демократів. У Харкові вони об’єдналися із з’їздом Рад Донецько-Криворізької області і проголосили себе 1 Всеукраїнським з’їздом Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. З’їзд розпочав свою роботу 12 грудня 1917 р. Того ж дня Україна була проголошена Республікою Рад. Було обрано Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). Головою ВУЦВК став лівий український соціал-демократ Ю. Медведєв. Незабаром було сформовано перший радянський уряд – Народний Секретаріат. Згодом його очолив М. Скрипник. Більшовики зберегли офіційну назву держави – Українська Народна Республіка. Прапор був червоний з синьо-жовтими стрічками. Народний секретаріат видав Маніфест, у якому проголошувався союз з Радянською Росією. С. Орджонікідзе став представником РНК в Україні, а В. Затонський – представником харківського уряду в Росії. Отже, рішення з’їзду поклали початок перебудові політичного, економічного і культурного життя України на ідеологічних засадах більшовизму.

26 грудня більшовики взяли владу в Харкові. Було сформовано загони червоного козацтва. Після Харкова настала черга Полтави і Катеринослава.

Наприкінці грудня Полтава і Чернігів уже були в руках більшовиків. 8 січня спалахнуло повстання в Катеринославі. З Катеринослава радянські війська розгорнули наступ на Олександрівськ і після тривалих боїв установили контроль над містом. Наприкінці грудня підтиском Радянських військ каледінці залишили Донбас. 14 січня радянську владу було встановлено в Миколаєві, 14-17 січня – в Одесі, 17-18 січня – в Херсоні. С. Петлюра, якого звинуватили у військових невдачах, пішов у відставку. Військовим секретарем УНР став М. Порш. Радянські війська розгорнули наступ на Полтаву – Київ. Наступ просувався досить швидко. Ним керував лівий есер (колишній підполковник царської армії) М. Муравйов. Він захопив Полтаву. Ромодан. Лубни, Бахмач. Війська Муравйова підійшли до Києва. У ніч з 28 на 29 січня у Києві почалося повстання на заводі “Арсенал”.

Центральна Рада не мала достатніх військових сил. Вона спиралася лише на частини Вільного козацтва, слобідський кіш С.Петлюри та січових стрільців Є. Коновальця. Петлюру було відкликано з фронту до Києва. У напрямку на Бахмач вислано “помічний студентський курінь” зі студентів і гімназистів, який намагався перепинити шлях радянським військам. 29 січня він прибув до станції Крути. Всього в курені було 350 юнаків. 29 січня вони вступили в бій з 6000 солдатів Муравйова. Майже всі бійці куреня загинули. 27 юнаків потрапили в полон і зазнали катувань.

У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, – та у свідомості багатьох особливого значення набув завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Кругів. На похороні у Києві біля Аскольдової могили президент Михайло Грушевський назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш. Крути ввійшли в історію України як символ національної честі і героїзму. Десятиліттями історія бою або замовчувалась, або обростала міфами і вигадками, як в закордонній, так і у вітчизняній історіографії. Лише згодом, у 2006 році на місці бою встановлено пам’ятник і у 80-ті роковини бою монетним двором випущено в обіг пам’ятну гривню.

А тим часом у Києві тривали бої. До міста підходили війська Муравйова.

У розпалі боїв Центральна Рада поспішно приймала нові закони. 31 січня було ухвалено земельний закон, який дуже нагадував ленінський декрет про землю. Також прийнято закон про 8-годинний робочий день. В уряді виникла криза. В. Винниченко подав у відставку. Головою Ради Народних Міністрів став есер В. Голубович.

4 лютого Муравйов був у Дарниці, а В. Примаков з полком червоних козаків перейшов через Дніпро на Поділ. Муравйов розпочав артобстріл Києва, який тривав п’ять днів. Після вуличних боїв у ніч з 8 на 9 лютого Центральна Рада під охороною 3000 вояків евакуювалася з Києва до Житомира.

В Україні було встановлено владу Рад. Розпочалася націоналізація промислових підприємств, запровадження Декрету про землю.

Напередодні вирішальних боїв за Київ 9 січня 1918 p., Центральна Рада проголосила свій IV Універсал. Україна проголошувалася самостійною державою. “Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу. З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми бажаємо жити у згоді і приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки”. Генеральний секретаріат перейменовано у Раду Народних Міністрів.

Водночас з IV Універсалом було ухвалено “Закон про національно-персональну автономію”. У ньому проголошувалося, що кожна з населяючих Україну націй має право на влаштування свого національного життя незалежно від місця перебування.

Проголошення IV Універсалу схвально і радісно було сприйняте всім українським народом. Здійснилася Його віковічна мрія – створено суверенну Українську державу. Але цю радість затьмарювали смуток і безнадія.

Центральна Рада і її уряд, втративши столицю, не покинули територію України. Вони продовжували свою діяльність, головною метою якої було збереження незалежної Української держави. Але тепер в нових умовах існування двох урядів, які наполегливо заявляли, що вони – українські й робітничо-селянські. Дуже багато залежало від зовнішніх обставин.

У грудні 1917р. з ініціативи більшовиків у Бресті почалися мирні переговори між Росією та іноземними державами. 22 грудня до Бреста прибула більшовицька делегація на чолі з Л.Троцьким. 1 січня 1918 р. прибула також українська делегація, очолювана В. Голубовичем.

ВСЕВОЛОД ОЛЕКСАНДРОВИЧ ГОЛУБОВИЧ (1890 – 1939)

Рис.6.5 Всеволод Голубович

Відомий український громадсько-політичний і державний діяч, інженер за фахом. Народився в с. Молдовка Кіровоградської області в сім’ї священика. З 1903 р.був членом Української революційної партії, а з 1912 р. – УПСР, членом Центрального Комітету цієї партії. З липня 1917 p.- Генеральний секретар шляхів сполучення, з грудня 1917 р. – Генеральний секретар торгівлі та промисловості України. Протягом грудня 1917 р. – січня 1918 р. очолював українську делегацію на мирних перемовинах із представниками держав Четверного союзу в м. Бресті. До складу делегації входили есери М. Любинський, М. Полоз, О. Севрюк, соціал-демократ М. Левитський та С. Остапенко (економічний радник делегації).

18(31) січня 1918 р. очолив Раду народних міністрів УНР, водночас керував Міністерством закордонних справ. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917-1921 pp. Жив в УСРР. У 1921 р. Голубович, як й інші провідні діячі УПСР, був заарештований і засуджений більшовицькою владою, але амністований у грудні цього ж року. До 1931 р. працював у відділі капітального будівництва Української Ради народного господарства. У 30-х роках репресований у справі “українського національного центра”, загинув у в’язниці м. Ярославля.

Не зважаючи на протидію делегатів Радянської Росії та представників Народного Секретаріату, західні держави визнали самостійну УНР. В ніч з8на9 лютого, коли Центральна Рада залишала Київ, у Бресті було підписано мирну угоду між УНР та західними державами. Брестський договір був великим успіхом молодої української дипломатії.

19 лютого 1918 р. з метою допомоги УНР німці як союзні війська Центральній Раді розпочали наступ на Україну. В наступ перейшли також австрійці. 1 березня німецькі війська разом з військами Центральної Ради увійшли до Києва, Радянська влада в Україні була ліквідована.

З березня 1918 р. Радянська Росія підписала Брестський мир. Перед українськими більшовиками постало складне завдання: організувати відсіч німцям, але не дати спровокувати війну проти Радянської Росії.

Населення зустріло Центральну Раду досить прохолодно. Вважали, і небезпідставно, що вона тримається на німецьких багнетах. Німецькі й австрійські війська, як і слід було чекати, поділили Україну на зони окупації. Значну частину Волині і Київщини захопили німці. Південну Україну -австрійці. Українські січові стрільці, котрі служили в австрійській армії, розташувалися на Катеринославщині.

Німці поводили себе не як союзники України, а як звичайні окупанти. Були запроваджені військово-польові суди, почалися розстріли. Німців менше всього турбували державницькі прагнення Центральної Ради. їх передусім цікавили українські хліб, цукор, м’ясо, масло, вугілля. Центральна Рада не мала сили чинити опір насильствам німців.

У Центральній Раді не згасали конфлікти між різними угрупованнями. Українські соціал-демократи вийшли з уряду. Частина російськомовного населення виступила проти законів про українське громадянство, українську державну мову. Гострі суперечки точилися навколо закону про націоналізацію землі. Залізниці були зруйновані, шахти Донбасу затоплені водою. Наступала весна, а величезні поміщицькі лани не були зорані і засіяні. Окупанти бачили, що Центральна Рада не спроможна забезпечити їх хлібом. Уже в березні австрійські агенти повідомляли свій уряд про безсилля Центральної Ради. 28 квітня під час засідання Центральної Ради, коли промовці виступали з протестами проти сваволі німців, німецькі солдати заарештували в залі засідань міністра закордонних справ М. Любинського. Усіх присутніх обшукали.

Наступного дня, 29 квітня, Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР. Це засідання Центральної Ради стало останнім.

Що ж принесла українському народові Центральна Рада за понад 13-місяч-ний період свого існування? По-перше, своєю діяльністю вона остаточно розвіяла досить поширені тоді сумніви щодо самої можливості існування української нації і утворила Українську Народну Республіку, По-друге, з політичної точки зору вона вистояла у дуже складній ситуації і не поступилася Тимчасовому урядові. По-третє, вимогою українського самоврядування вона спростувала раніше недоторканий принцип “єдиної і неподільної” Росії і примушувала як Тимчасовий уряд, так і пізніше більшовиків, відступати (хоча б теоретично) від цього великоросійського постулату. По-четверте, Центральна Рада домоглася дипломатичного визнання незалежності УНР низкою європейських держав.

А чим же можна пояснити її поразку?

Серед головних причин поразки Центральної Ради була відсутність двох основних підвалин державності: Дієздатної армії та відрегульованого адміністративного апарату. Саме відсутність останнього не давало змоги Центральній Раді підтримувати ефективний зв’язок з повітами й селянами – її потенційною опорою; розкол в українському суспільному русі, незгода та взаємні обвинувачення політичних партій, різних груп еліти, населення регіонів; утопізм соціально-економічного законодавства, особливо в аграрній сфері; курс на побудову парламентської республіки, який не відповідав політичним та соціально-економічним реаліям 1917-1918 рр., надто пізнє усвідомлення лідерами УЦР необхідності в сильній виконавчій владі; неготовність національно-демократичних сил (в ідейному, матеріальному та психологічному плані) до побудови основ державності; незацікавленість сусідніх з УНР держав, через різні причини, в існуванні незалежної, сильної української держави.

Неупереджений аналіз фактів свідчить, що Центральна Рада не була ані контрреволюційною, як твердила Радянська історіографія, ані зрадницькою. Не була вона й буржуазною, навпаки, більшість її членів – соціалісти – намагалися проводити соціалістичну політику, хоч розуміли її інакше, ніж більшовики. І її неперехідна історична заслуга полягає в тому, що вона очолила національно-визвольну революцію та процес побудови незалежної держави і поновила в Україні державницьку свідомість.

Матеріали:

  1. http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=7292:20–100——-&catid=30:2012-09-11-08-11-50&Itemid=19

  2. http://zik.ua/news/2017/11/20/100_rokiv_tomu_progolosyly_unr_1209085

  3. http://svoboda.fm/politics/ukraine/255869.html

  4. https://ukr.segodnya.ua/ukraine/segodnya-v-ukraine-otmechayut-100-let-so-dnya-provozglasheniya-unr-1091836.html

  5. https://www.google.nl/amp/s/www.ukrinform.ua/amp/rubric-society/2194802-sogodni-100-rokiv-vid-casu-stvorenna-ukrainskoi-centralnoi-radi.html#ampshare=https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2194802-sogodni-100-rokiv-vid-casu-stvorenna-ukrainskoi-centralnoi-radi.html


Дата: 28.11.2017 | 21:12


Приєднуйтесь до нашої спільноти в Facebook:

Анонси подій

Читайте також:


Чи підтримуєте Ви вступ України до НАТО?

Loading ... Loading ...

Військова служба за контрактом у Збройних Силах України